Орієнтовний сценарій виховного заходу, 

присвяченого пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр.

Царює смерть на рідній Україні,

                                                                                   Чим провинилися її сини?

                                                                                                     Микола Руденко.

Читець 1. Не звільниться пам’ять, відлунює знову роками.

                  Я зітхнув. Запалив обгорілу свічу.

                   Помічаю: не замки-твердині, не храми –

                   Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Читець 2. Піднялись, озиваються  десятиліття

                   З далини, аж немов з кам’яної гори

                   Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна. ХХ століття»

                   І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три»

Ведучий. У 1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів…

Ведуча. Голодомор 1932-33 рр. - період з квітня 1932 по листопад 1933 років.

Саме за ці 17 місяців, приблизно 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.

Учень 1. Пекельні цифри і слова

     У серце б’ють, неначе молот.

     Немов прокляття, ожива

     Рік 33-й. Голод. Голод.

Учень 2. У люті сталінській страшній

                 Тінь смерті шастала по стінах.

      Восьми мільйонів (Боже мій!)

                  Недолічилась Україна.

Ведучий. На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, умирали мовчки. Хто лічив їх тоді? Скільки їх зникло з видноколу? Жили терпіли – і  з життя пішли терплячи.

Ведуча. Це було не стихійне лихо. Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно, і почали забирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року, Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можна було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливий був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра. Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках… Вимирали цілі родини, особливо ті, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство.

Ведучий. Штучно створений у 1932-1933 роках більшовицьким режимом СРСР голод забрав мільйони українців. Аналоги подібних злочинів у світовій історії як за масштабом, так і за жорстокістю, важко знайти.

Ведуча. Україна в 1932-1933 роках пережила трагедію, яка забрала життя мільйонів українців. Жорстокість голодомору полягає передусім у тому, що голод не був наслідком стихійного лиха, посухи чи неврожаю, він став результатом навмисної політики більшовицького режиму.

Учень 1. На світі – весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня  напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так - у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

Учень 2. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Учень 3. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхньої хресної путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Ведуча. Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю.
Всі українські села, присілки та хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам’яті невигасний собор!

Ведучий.
На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні в 1932 – 1933 роках оголошується хвилина скорботи.
Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги. Хай у кожному місті й селі, у кожній оселі, кожній родині старий і малий схилять голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припадуть до їхніх могил, поставлять свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. (Діти запалюють свічки).

Учень.

Пом’янімо мільйоннії жертви,

Які голодом винищив кат.

В тридцять третьому році що вмерли,

І лишились лежать коло хат.
Учень. Господи! Страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно і на віки вічні відведи! Амінь!

Ведуча.
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах -
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні минають.
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло,
І кропивою поросло.

Ведучий. Шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, тоталітарна система створила для українців умови, які були несумісні з життям. Така політика більшовицького режиму – злочин проти людини. Кров холоне в жилах, коли читаєш спогади очевидців.(Діти зачитують спогади очевидців).

Ведуча. Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом. З’являлася моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки або назавжди втрачали розум.

Ведучий. Почало поспівати жито на городах, люди теребили незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні, а незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу, і це була сумна і важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали – було вже пізно.
Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею усвідомлення гіркої дійсності, того, що було. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили дерев’яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко.

Голодомор 1932 – 1933 рр. – страшна трагедія в історії нашої держави. Він забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них.

Ведуча.
Боже великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати правду, -
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі,
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не наруш!
Заступи нас і нашу державу
Од кривавих, лютих негод.
Всі ми – сущі, усопші, прийдешні -
Твій пшеничний, безсмертний народ.

Ведучий. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися в завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?

Ведуча. Озиратися в минуле треба кожному. Людина живе не в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога в майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, вони будуть ходити по колу. Отож озиратися треба!

І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї. Всі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували, – усі  вони  винищувалися з корінням.

Учень.
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть варево виймали з печі,
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,
- Греби, нічого людям не лишай!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору.

Ведучий. Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.

Ведуча. Тож пам’ятаймо тих великих мучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людства голодомору.

Ведучий.  Ми, нині сущі, повинні пам’ятати мільйони наших людей –  дитинчат, які сиділи біля мертвих матерів,  матерів, які журно дивилися на мертвих дітей, не маючи сил плакати,  ненароджених дітей,  українських господарів-хліборобів, по-дикунськи похованих, не оплаканих.

Ведучий. Пам’ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Однією із них був Голодомор 1932-1933 рр. який випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.

Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові було завдано смертельного удару. Це була безкровна війна тоталітарної системи проти українського народу.

                                                                                           Використані джерела:

Шкільні виховні заходи: випуск 5 / Упоряд.  О.П. Ензельт, В.Д. Дутка, А.Б. Шимків – Тернопіль – Харків: Ранок, 2011. – 192 с. 

Виховні години. 10-11 класи / упоряд. : Л. Шелестова, Н. Черенко, Н. Чернякова. – К.: Шк.світ, 2011. – 128с.

http://www.mavkovychi.org.ua